Любецька громада не пасла задніх у реалізації адміністративної реформи. Майже з самого початку її створення – а це було три роки тому – тут було намічено комплекс заходів у багатьох сферах життєдіяльності, зокрема генеральний план розвитку та кілька цікавих проектів.
Безумовно, не можна одразу навести лад у громаді, до якої входить п’ять старостинських округів з майже п’ятьма тисячами населення. Але вже за короткий час дещо почали впроваджувати, а щось загальмувалося з певних причин.
Наприклад – дороги. Якщо зважати на те, що Любеч – туристичне селище, то це найперше, над чим треба працювати. Але одразу ж тут виникає проблема. Новоутвореній громаді передали усі шляхи, які не ремонтувалися десятиліттями! Тож і якість їх абсолютно незадовільна. І якщо в межах населених пунктів громади хоч якось почали латати ямки на дорогах (хоча засипання виїмок – не кращий варіант), то під'їзні шляхи – це прерогатива спеціальних дорожніх служб, і насамперед Укравтодору. Але ця державна інституція останні роки приділяє все більше уваги великим «транзитним» автошляхам.
Два роки тому на прохання жителів Любеча ми побували у селищі. Місцеві скаржилися, що майже нічого з наміченого не реалізовується. А це і проблема зі сміттям, водогоном, медициною, а ще…
– Скільки разів говорили голові, щоб збудував у селищі громадський туалет, – обурювався при зустрічі любечанин. – Сюди ж туристи приїжджають. Уявляєте, вийшли іноземці з автобуса – тик-мик, питають – де туалет, а ми показуємо їм на кущі. І дико якось для них все це виглядає. І нам соромно теж…
А рік тому ми знову завітали до Любеча, але цього разу вже на запрошення тодішнього голови Любецької сільської ради Сергія Пінчука. Презентували ремонт місцевої школи. Показали нам і спортивну залу, і роздягальні, і зразковий клас-кабінет, і відремонтовану кухню, яка була знищена внаслідок вибуху бойлера. Все було чудово. І от виходжу надвір, щоб відзняти на камеру зовнішній фасад учбового закладу, а до мене підходять дві жіночки і кажуть: «Ви от знімаєте те, що вам показують, а зайдіть збоку і подивіться на провалений дах, через який протікає дощ і заливає деякі класи».
І ось цьогоріч, на початку травня, мені вдалося знову побувати у цьому прекрасному селищі! Чи щось тут змінилося?
«Щонайперше – привчив би людей до культури. За безкультурність штрафував би»
Так, насамперед у селищі – новий голова. Він переміг своїх конкурентів на останніх місцевих виборах. Це – Валерій Костильов. І оскільки у день приїзду голова проводив нараду, то, щоб не гаяти часу, я поспілкувався з місцевими. Передусім, мене цікавило ось що: чи відчули вони позитивні зрушення за час каденції колишнього керівника (адже три роки перебування на посаді голови громади – це не три місяці), і які сподівання мають щодо новообраного?
Почутим я був дещо здивований. Виявляється, більшість проблем, які порушували люди колись під час нашої попередньої зустрічі, не вирішені. Хоча випадкові перехожі й не «валили» нічого поганого на Сергія Пінчука. І… не хвалили його теж.
Зазначу, що колишній команді вдалося все ж таки здійснити немалий обсяг роботи: наприклад, провести тендер і захистити генеральний план розвитку селища, який комісія визнала одним із кращих! А ще завершили кропітку роботу зі створення бази даних земельних ресурсів, а це, погодьтеся, вкрай необхідна інформація для жителів усієї громади. А те, що дороги погані, – так може ж коли зроблять?
Справді кажуть: живеш на селі – будь щирим із односельцями, бо тут серед людей – все і всі як на долоні. Чи не тому вистачило селянам півроку – а саме такий період перебування на новій посаді нинішнього голови громади – щоб зробити вже деякі порівняння-висновки.
– Як там буде далі – не знаємо, але помітно, що новий голова взявся за дисципліну, – розповідають мені двоє жіночок із місцевої комунальної служби. – Щоранку він нам дає розпорядження і наказує, щоб по селу жодного папірця та іншого сміття ніде не валялося. От ми й прибираємо. А такого раніше не було!
Не знаю, як вам, шановні читачі, а мені здалося, що це перша сходинка до мети зробити Любеч зразковим туристичним селищем. Чи не про це мріють любечани? Так-так, бо при двох попередніх зустрічах якраз це питання їх і турбувало.
Селяни – не містяни. Це у місті жителі роблять висновки про роботу команди будь-якого міського голови в основному за результатами «фасадної» роботи. А тут, у сільській місцевості, цього замало. На рівні «що зроблено», селянин по-особливому загляне, якщо хочете, в саму душу людини, а тим більше, якщо вона є керівником середньої ланки або і взагалі – очільником всього господарства чи громади.
Чоловік, який прямував з магазину до своєї домівки, каже, що колишній голова недостатньо переймався проблемами села, а іноді й зверхньо дивився на людей. Отакої!
– Не пригадую, щоб Пінчук ось так елементарно взяв та й підійшов до простої людини, «поінтєросовався» що й до чого, а новий ось підійде, «поздороваєтся», поспитає про наше життя, – ділиться враженнями селянин Микола (прізвище попросив не вказувати, – Авт.).
Бачите: здавалося б, зовсім незначний нюанс, а яке важливе значення він має для простої людини!
Майже всі, з ким довелося спілкуватися, мають певний оптимізм щодо перспектив від обрання нового керівника громади. Але є один і песимістичний «прогноз».
– Та нічого не вийде і в цього голови, – хитаючи головою, впевнено акцентує увагу Петро Кривопуск. – Щоб щось зробити, для цього потрібні кошти. Правильно я ж кажу? А де він їх візьме!? Центральна влада все онде забирає, а у селах як жили, так і будемо жити.
– А скажіть, будь ласка, якби Вас обрали головою громади, за що найперше Ви б взялися? – запитав я у співбесідника.
– Перше, що я зробив би, – зовсім не роздумуючи, наче був підготовлений до такого мого запитання, відповів селянин, – так це привчив би людей до культури. А для цього зобов’язав би їх біля своїх домівок постійно прибирати, а то біля деяких дворів сміття валяється. Та й люди самі викидають де попало, а потім кивають на когось, що хтось там винуватий. Куди не піди – мішки з пластиковими пляшками валяються… А за безкультурність – викидання та неприбирання сміття – штрафував би. Помилка, я так вважаю, і раніше була в тому, що людей сільських не привчили до культури. А, по-друге, треба людей закликати до милосердя, щоб, як мовиться, вони не скубли й не роздирали один одного. А тоді вже слід братися за фінанси…
От так по-людськи, відверто й без лукавства розуміє селянин наведення порядку в громаді.
Корінного любечанина Олександра Максименка турбують насамперед екологічні питання. Каже, що колишній голова весь час обіцяв щось зробити в цьому сенсі, але до цього у нього так і не дійшли руки.
– Бачу, що новий голова взявся за роботу, і хоча ще ранувато говорити про успіхи, але у мене чомусь віра до нього є, – висловив свою думку Олександр Олексійович. – Думаю, що все таки зрушення будуть.
«Сідаємо. Без запрошення!»
А вже при зустрічі з Валерієм Миколайовичем Костильовим я розповів йому про настрої любечан. До речі, у розмові зі мною він жодного слова негативного не закинув у бік свого попередника Сергія Пінчука. Говорив здебільшого про плани – найближчі й на перспективу. І скажу відверто: якщо вдасться реалізувати задумане, то через певний період виборці проголосують за нього й на наступну каденцію.
Зважаючи на те, що нинішній керівник, як і колишній, служили в системі міністерства внутрішніх справ, я запитав про те, чи, бува, не перебуває під «дахом» МВС селище Любеч?
– Ні, це випадковість. Просто так склалося, – відповів Валерій Миколайович. – А взагалі я добре знаю Сергія Пінчука – ми обоє служили в ОВС, тільки він у ДАІ, а я – в карному розшуку…
Коли я увійшов до кабінету голови Любецької селищної ради, він якраз говорив з кимось телефоном про деякі проблеми щодо режиму роботи одного із ФАПів. Тож коли Валерій Миколайович закінчив телефонну розмову, я й запитав у нього саме про це.
– Та знаєте, є деякі нарікання, що надходять від людей на адресу медичної працівниці в одному із сіл нашої громади, – почав розповідати селищний голова, – вона там буває тільки зранку, а вдень її немає. То я й запросив її до себе на бесіду.
І якщо вже пішла мова про медицину, то виявляється, що коли новий голова «вступив» на посаду, з Ріпок надійшла пропозиція: треба закрити щонайменше два ФАПи у селах Любецької громади.
– Я категорично не погодився і сказав, що ФАПи ніхто закривати не буде! – заперечив керівник. – А коли мене перепитали, хто ж буде фінансувати, то я відповів: 50 на 50, тобто половину оплачуєте ви як керівник сімейної медицини (з Ріпок, – Авт.), а половину платимо ми з бюджету селищної ради.
У розмові з Валерієм Костильовим ми обговорили декілька актуальних тем щодо життя та розвитку Любецької громади. І кожне питання – то окрема проблема, а тому, як на мене, доцільно про це розповісти трохи з часом, бо рік швидко сплине і люди почнуть цікавитися й оцінювати – що і як зроблено, і чи взагалі зроблено?
Зазначу лише, що на моє запитання про прийомні дні голови Любецької громади Валерій Костильов відповів:
– Не повірите: у мене немає прийомних днів взагалі! Я на роботі і приймаю усіх. І коли до мене люди йдуть з різних питань, то їхніми проблемами переймаюсь і я. Звичайно, що більшість питань так одразу не вирішити – на це треба певний час. Але вважаю, що треба працювати на благо людей, які довірились мені і повірили.
Повірив і я чомусь у щирість Валерія Костильова. Може тому, що й справді кожний штрих, кожен нюанс такий важливий у спілкуванні з людьми. Недарма в кабінеті голови Любецької селищної ради є табличка з таким написом: «Зайшов до кабінету? Сідаємо! Без запрошення!»
І цим все сказано.
Сергій Кордик, фото автора
